Мій дух заламавсь, мої дні погасають, зостались мені самі гроби!...
Дійсно, насмішки зо мною, й моє око в розгірченні їхнім ночує...Поклади, дай заставу за мене Ти Сам, хто ж то той, що умову зо мною заб'є по руках?Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звеличуєш їх.Він призначує ближніх на поділ, а очі синів його темніють,Він поставив мене за прислів'я в народів, і став я таким, на якого плюють...З безталання потемніло око моє, а всі члени мої як та тінь...Праведники остовпіють на це, і невинний встає на безбожного.І праведний буде держатись дороги своєї, а хто чисторукий побільшиться в силі.Але всі ви повернетеся, і приходьте, та я не знаходжу між вами розумного...
Мої дні проминули, порвалися думи мої, мого серця маєток,вони мені ніч обертають на день, наближують світло при темряві!Якщо сподіваюсь, то тільки шеолу, як дому свого, в темноті постелю своє ложе...До гробу я кличу: О батьку ти мій! До черви: Моя мамо та сестро моя!...Де ж тоді та надія моя? А надія моя, хто побачить її?До шеолових засувів зійде вона, коли зійдемо разом до пороху...