Сину мій, бережи ти слова мої, мої ж заповіді заховай при собі,
бережи мої заповіді та й живи, а наука моя немов в очах твоїх та зіниця,прив'яжи їх на пальцях своїх, напиши на таблиці тій серця свого!На мудрість скажи: Ти сестра моя! а розум назви: Мій довірений!щоб тебе стерегти від блудниці, від чужинки, що мовить м'якенькі слова.Бо я визирав був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна,
і приглядавсь до невіж, розглядався між молоддю. І юнак ось, позбавлений розуму,проходив по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,коли вітерець повівав був увечорі дня, у темряві ночі та мороку.Аж ось жінка в убранні блудниці назустріч йому, із серцем підступним,галаслива та непогамована, її ноги у домі своїм не бувають:раз на вулиці, раз на майданах, і при кожному розі чатує вона...І вхопила вона його міцно та й поцілувала його, безсоромним зробила обличчя своє та й сказала йому:У мене тепер мирні жертви, виповнила я сьогодні обіти свої!Тому то я вийшла назустріч тобі, пошукати обличчя твого, і знайшла я тебе!Килимами я вистелила своє ложе, тканинами різних кольорів з єгипетського полотна,постелю свою я посипала миррою, алоєм та цинамоном...Ходи ж, аж до ранку впиватися будем коханням, любов'ю натішимось ми!Бо вдома нема чоловіка, пішов у далеку дорогу:вузлик срібла він узяв в свою руку, хіба на день повні поверне до дому свого...Прихилила його велемовством своїм, облесливістю своїх губ його звабила,він раптом за нею пішов, немов віл, до зарізу проваджений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу до ув'язнення,як той птах, поспішає до сітки, і не знає, що це на життя його пастка...А тепер, мої діти, мене ви послухайте, і на слова моїх уст уважайте:
Хай не збочує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежками її,бо вона багатьох уже трупами кинула, і численні всі, нею забиті!Її дім до шеолу дороги, що провадять до смертних кімнат...